Работаем за еду!

Треба було однієї людини з бару додому відвезти. Під'їхав до входу, жду. Виходить дівчина, сідає до мене в машину. Але оскільки я чекав зовсім не її, то спочатку подумав, що вона з тією людиною, яку я очікую. А вона спокійно подивилася на мене і сказав: "Ну чого стоїмо? Поїхали!". Я швидко зметикував, що пристойно випила дівчина просто переплутала мене з
таксистом. Настрій був гарний і я вирішив одразу не обламувати його, а трохи поприколюватися.
- Куди їдемо?
- Вулиця Леніна, будинок 45.
- Поїсти вдома що-небудь є?
- Що?
- Їжа є якась?
- Є. А чому вас це цікавить?
- Зголоднів, їсти хочу.
- Що?
- Голодний я дуже
- А мені то що? Я вас годувати не збираюся.
- Ну тоді я нікуди не поїду.
- Це ще чому?!
- Моя релігія забороняє мені брати з людей гроші, я працюю за їжу.
- Яка ще релігія?! Жодного разу не бачила такого нахабного таксиста! Я буду скаржитися!
- Кому?
- Вашому начальству
- Та будь ласка. Можете прямо щас зателефонувати. Телефон дати?
- А ось і подзвоню! Давайте телефон!
Диктую свій номер. Дівчина починає нервово тикати в телефон, а я, ледве стримуючи сміх, відключаю на своїй мобілі звук, щоб не спалити завчасно.
- Ніхто не бере трубку!
- А ви зачекайте подовше
- Це ви чекайте, а я чекати не буду!
Дівчина вистрибує з машини, голосно ляскаючи дверима. Я вирішую, що якщо приколюватися, то вже по-повній, заходжу в "без відповіді" і набираю її номер.
- Але. Машинку викликали?
- Так
- Виходьте. Машинка під'їхала.
- Я вже вийшла, але ваш водій хам! Надішліть нормального водія!
- Вам надіслали відмінного водія, просто дайте йому що-небудь поїсти.
- Що?
- Нагодуй його вечерею, ну або мороженку хоча б купите.
- Що за нісенітниця ви говорите?
- Це не нісенітниця! Ця людина не бере грошей, він працює за їжу.
- Я не збираюся його годувати!
- Ну, в крайньому разі можете йому машину заправити. Поясніть йому, що бензин - це їжа для його машини.
- Та ви схоже все там за їжу працюєте!
- А як ви здогадалися?
- Зовсім ні! Я буду скаржитися!
Дівчина кидає трубку. Але на цьому історія не закінчується. Через пару хвилин вона передзвонює.
- Але. Таксі?
- Так
- З ким я говорю? Мені потрібен хто-небудь з начальства.
- Ви говорите з директором, я вас слухаю.
- Ваші співробітники жахливі хами, я маю намір подати на вас до суду!
- Та ви що?! Розкажіть докладніше, що трапилося?
- Нічого не буду розповідати. Зустрінемося в суді. Як називається ваше таксі?
- "Гусари"
- Чи не зрозуміла.
- Наше таксі називається "Гусари". Пам'ятайте наверое таку фразу зі старого анекдоту: "Гусари грошей не беруть"? От і ми грошей не беремо, працюємо за їжу.
- Все! Моєму терпінню прийшов межа! Я точно подам до суду!
- Подавайте, але врахуйте, що якщо суд виграємо ми, то в якості компенсації не зажадаємо грошей. Вам доведеться цілий рік по п "ятницях безкоштовно годувати і напувати весь наш дружний чоловічий колектив у найдорожчих ресторанах міста.
Коли я розповів цю історію людині, якого чекав, то він довго сміявся. А потім розпитав як виглядала дівчина, попросив її номер і почав їй дзвонити.
- Але. Дівчина, машинку замовляли? ... Як не у нас? А в кого ж? ... А машина яка? ... Ви напевно щось плутаєте, це наша машина. Чекайте, щас приїде ... Ах ви вже їдете? Ну тоді приємною поїздочка ... Це вам спасибі, за те що користуєтеся послугами нашого таксі. Тільки не
забудьте погодувати водія! ... Леночка, не треба так кричати. Я ж казав, що я добрий чарівник, а ти не вірила. Я говорив, що все одно дізнаюся твій телефон, а ти не вірила. Я говорив, що цей вечір ми повинні провести разом? Якщо не говорив, то кажу. Жди мила, скоро буду!